четверг, 12 декабря 2013 г.

Культура афіш

Як і країна, невеличкий прошарок її населення, закоханий в музику, розвивається і рухається вперед. Росте не тільки сама музика, але й підхід до неї. Віднедавна змінилося й ставлення до афіш, по яким, як по одягу, зустрічають кожну подію чи концерт. Неможливо не помітити тенденції і розвиток постерної справи в Україні. Сподіваємось, що комусь в найближчий час прийде в голову ідея зібрати усі афіші в одному місці (такий собі gigposters_ua або хоча б виставка робіт). Ми звернулись до шести найбільш цікавих, на нашу думку, художників афіш з проханням розповісти про особливості їхньої роботи та відповісти, чи можна вже говорити про культуру афіш в Україні.

А.:


Свої афіші не вважаю серйозними. Да і взагалі мої праці тяжко назвати афішами, бо єдине місце, де їх можна побачити, – це аватарки для зустрічей вконтакті. Намагаюсь, щоб афіші виглядали трохи примітивними і нагадували дитячі малюнки школярів-першокласників. Цим я хотів би передати атмосферу, яку слід очікувати від концерту, чогось позитивного, по-дитячому веселого, дружнього… Приємно думати, що в когось вони викликають посмішки на обличчях. Тому вважаю, що мої афіші – це жарт, з дещо серйозним підтекстом.

Наскільки серйозно потрібно ставитись до афіші концерту – індивідуальний підхід кожного. Комусь з організаторів або відвідувачів це важливо, комусь – ні. Для прикладу: безліч афіш з незрозумілими мальованими мошерами на модних шмотках, все англійською мовою – ентер 40 уах, сетедей найт, такий-то-такий-то презентс – блядь, так харить, шо просто ПІЗДЕЦ. Складається враження, що дітки бавляться в хардкор, хочуть, щоб все виглядало «апасно і по-америкосовськи». Хоча комусь це навпаки подобається. В сцені давно притаманний певний культ одягу, зачісок, танців і т.п. Чому ж не афіш? Ну, це сугубо мої скромні думки. І ще дуже шкода, що так звані афіші побачити можна лиш на зустрічах в соц. мережах, а справжніх друкованих афіш, якими можна заліплювати місто, вже немає(.

Це навіть весело, коли до організації залучено декілька людей: один відповідає за зал, інший – за апарат, хтось – за їжу музикантам, за вписку, за те, щоб зустріти приїжджих і погуляти з ними до початку події. Ну а хтось – за афішу. Я так робив рік тому, коли приїжджали Human Error. Афішу тоді малював Ярік Гроб. І в нього-таки є свій стиль!)

Афіші робив тільки для концертів, які сам організовував, і ніколи не стикався з тим, щоб хтось просив мене щось намалювати. Я вважаю, що зробити афішу можна кому завгодно. Навіть на листочку в клітинку можна намалювати її, відсканувати, і вуаля! Готово! Головне – це інформація, хто виступатиме, місце і час. Навіть малюнок не так важливий. Якщо хтось з друзів звернеться з проханням намалювати афішу до концерту, відмовити не зможу.

Кому ніколи б афішу не намалював би? Тяжке питання. Організаторам, яких не поважаю як людей, напевно. Або якщо не поважаю виступаючих гуртів, якщо засуджую їх погляди та вчинки, то напевно не брався їм допомагати б ні в чому.

Для когось афіша концерту важлива, а для когось вона не значить абсолютно нічого. Це завжди було і буде чимось особистим. В мене є на комп’ютері папка, де зберігаю афіші всіх концертів, що відвідував/організовував/виступав – час від часу її переглядаю, і аж серце стискається, розумієш? Для мене це значима річ. Дещо хотілось би змінити в афішах українських організаторів – менше американізованості, більше креативу (особливо використовувати турову афішу гурту як афішу для канцу в своєму місті, ну, бля, це ж не цікаво!), і що найголовніше – як співають мої друзяки – «больше любви»!!)

Svt666:


Большинство моих афиш были нарисованы для харьковских мероприятий. Мне приятно помогать ребятам из этого города, так как большая часть самых крутых концертов, на которых я побывал, проходили именно там. Также я рисовал туровые афиши и баннеры для групп и с других городов Украины и России.

Когда два человека долгое время сотрудничают вместе, то, как правило, находят взаимопонимание в своей деятельности, гармонично дополняют друг друга, изобретая собственный стиль работы. Тот же принцип относиться и к дуэту организатор и художник. Из этого всегда получается что-то интересное.

Определённых условий у меня нет. Я всегда готов оказать безвозмездную помощь с оформлением и типографическим дизайном для ребят из хардкор-панк сцены, а также для людей, занимающихся социально-полезными инициативами.

Само собой разумеется, что я никогда не стал бы работать с организаторами мероприятий, несущих праворадикальный характер. Я закрыт для сотрудничества с людьми, что разделяют дискриминирующие и человеконенавистнические взгляды, а также для тех, кто им симпатизирует. Для меня это действительно принципиально.

Единственный художник афиш в Украине, который делает что-то действительно интересное и самобытное, по моему мнению, это Ярослав Гроб. Возможно, с творчеством других я просто не знаком. Думаю, эта культура будет расти с подъёмом хк-панк сцены в целом.

Ярослав Гроб:


коло людей з котрими я працюю маленьке.
мені подобається працювати тільки з друзями або з близькими мені людьми.
а їх не так багато. направду.
думаю праця у колективі або парі це нормально.
але напевно потрібна дружба. або внутрішній звязок міцний. поміж цих людей.
інакше все може посипатись.

умов на котрих я роблю афішу немає.
є моє зацікавлення. зацікавлення у допомозі організатору концерту.
або любов до виступаючих гуртів.
стосовно відмов це дуже широке питання.
складне і політичне.

афіш багато. чомусь ніколи не обсервував авторів або тенденцій.
мене більше цікавить те що відбувається у діайвай-панк середовищі.
хоча направду в середині субкультури дуже тихо і без перемін. но сюрпрайзес.
все стабільно. все очікувано. є афіші котрі подобаються і котрі не подобаються.
є автори цікаві є не цікаві. все як у людей. або або.
стосовно змін. це суб’єктивне і не більше.
зміни лише там де вони потрібні. і для тих кому вони потрібні.

Олександр Дойков:


Працюю тільки з Файтом, тому що, по суті, більше нема пропозицій. Ще брав участь у двох конкурсах афіш АzhPromо, але там були кращі претенденти. Пара організатор та художник – це, мабуть, круто, але це не наш випадок, адже Файту роблю афіші не тільки я. Зі свого боку, я теж намагаюсь не заганяти себе в рамки одного стилю, адже так простіше вчитись малювати. Тобто, мабуть, афіші Fight Music впізнають просто по тому, що вони не являють собою фотку або логотип банди з датою концерту.

Афіші роблю на умовах того, що в мене є час. Звертатися при нагоді звичайно можна, але не факт, що я зможу допомогти, адже часу часто не маю. Ніколи не намалюю афіші для акції масового самогубства, тому що ходити на такі заходи – шкідливо для здоров’я.

Культура афіші в Україні – це ніяка не реальність. На мою думку, хороша культура афіші – це коли Шепард Фейрі робить постер для туру Блек Саббат. Хороша культура афіші – це коли її не друкують на домашньому принтері, а створюють методом трафаретного друку. Це коли за принт афіші не соромно викласти 50 баксів і повісити її вдома на стіні в рамочці. Афіші, що можна побачити на neformat.com.ua, – це не реальність українского концертного постеру. Дійсну реальність можна побачити в енциклопедії української афіші – parter.ua. Але я не думаю, що треба докладати зусилля і міняти щось в цьому плані. Все-таки постер – це лише атрибут концерту. Тому треба краще докласти зусилля, щоб привозити більше якісної музики, а культура афіші приїде слід за нею. Не дарма ж кожна серйозна закордонна група замовляє собі окремий постер для кожного туру.

Саша Пес:


Робив 2 тур-постери для Moro Moro Land, раз для .aorte, обкладинку для макулатури, але найбільше на концерти, які Антон організовував. Обкладинки для Goodbay, Earth i Фонтан так і залишились «в столі»…

Усе, що потрібно від організатора, – вчасно дати усю інфу, і, головне, не розказувати, що потрібно перемалювати/виправити на малюнку.

Найчастіше роблю за «подякував» або плюс на концерт. Раз за вініл робив.

Не малюю для музики, яка мені не подобається. Можливо, колись буду отримувати гроші за афіші, але правим або відверто комерційним проектам казатиму «пака».

Взагалі культура в Україні – міф, а ти про культуру афіш питаєш). Хоча культура, вона завжди є, просто різна. Майже усі афіші, які я бачив, це гарна картинка з нету + фільтр + хіпстерський шрифт, оп! афіша готова. Але часом хороші попадаються, навіть якщо прості. Після твого питання спеціально зайшов на неформат, передивився останні афіші. Так, місцями фотошоп +1 level up). Добре було б частіше відходити від вищезгаданого «рецепту».

Юра X Ninja:


Я рисую больший объем афиш для Робустфест, чем остальным организаторам. Обычно это 9 афиш и мерч, а это не мало. Афиши часто рисую Денису Evdeon’у и Игорю из Stoned Jesus. С Игорем вообще плотно работаем по арту для его проектов. Считаю прекрасным, когда организатор/исполнитель работает с каким-то конкретным художником в паре, как, например, Fight со своим художником (выходит очень узнаваемо). Поэтому и пытаюсь рисовать одним и тем же, уже и контакт с человеком налажен и стилистика всегда похожа.

Стараюсь входить в положение человека. Если у человека не хватает денег для того, чтобы просто заказать рисунок, иду на уступки. Это и так приятно, что человек выбрал меня, а не кого-то из сотни других художников. Так что ко мне всегда можно обратиться за рисуночками!

Не стал бы рисовать афиши для музыки, которая мне не близка по духу, стилистике либо общим идеям. Как по мне, в СНГ есть пара отличных художников с довольно-таки самобытным стилем. Это очень радует.

Менять ничего не нужно, с каждым годом в Украину едет все больше хороших групп, а за афишами дело не постоит.