Брендон Батлер: один раз панк — назавжди панк

Цей замурзаний молодий чоловік на фото — не автомеханік, хоч і знає, як ремонтувати машини. Це Брендон Батлер, співак, гітарист, автор пісень, на момент зйомки — учасник групи Boys Life, потім — Canyon, тепер співає сольно (дуже раджу познайомитися з цим усім, серйозно).

Саме інтерв’ю мало стати частиною циклу про «емо Середнього Заходу», але так і лишилося єдиною його закінченою частиною. Відповідно, і запитання є тенденційними, хоча загалом, я думаю, вийшло цікаво не тільки для задротів.
Тож, починаємо:

Boys Life — Radio Towers

Для початку хочу спитати: що ти думаєш про самі терміни: «емо», «емо Середнього Заходу»? Ти погоджуєшся з ними? Як Boys Life (і, може, інші люди) називали ваш музичний стиль?
Ну, «емо» – це очевидно скорочення від «емоційний», «чуттєвий». Як на мене, почуття, яке виражала наша група – це, насправді, хвилювання. Ми ніколи себе не називали «емо», і взагалі, страшно ненавиділи цей термін. Ми були молоді, не знали, як грати на гітарах, а групи, яким ми поклонялися, не грали традиційний рок-н-рол. Ми просто хотіли дуріти, і якщо це виглядало емоційно, то через те, що так і було насправді. Якщо ж говорити про «середньозахідне емо» – я не знаю... Я не знаю, як мені назвати музику Boys Life. А люди можуть називати, як захочуть. Скажу тільки, що термін «емо» через деякий час вийшов із-під контролю. Тоді, коли його захопив мейнстрім, і дав зовсім інше значення.

Можеш розказати трохи більше про групи, які в ті часи впливали на вас?
Ми поклонялися Fugazi, Drive like Jehu, Boilermaker, Slint, Bastro, Germ Box, Jaw Box, Jawbreaker, Scrawl, Sideshow.. Список можна продовжувати дуже довго...

Пол Сандерс (гурти Hammerhad, Vaz) у 2008-му сказав в інтерв’ю:
Був ще й інший фактор у 90-х: коли альтернативна музика стала популярною в часи Nirvana, кожен мав бажання (сильніше, чи слабше) підписатися на великий лейбл. На це в людей було кілька різних причин. Річ не завжди у фінансах, але скоріше у статусі; могти їздити у великі тури, краще продавати записи. Про подібні речі зараз не думають, і навіть не завжди хочуть добиватися. Деякі можливості тепер доступніші, сьогодні явно легше продати свої диски, звукозапис став дешевший, ти можеш сам наштампувати свої записи, продати їх у турі, поширити музику в цифровому вигляді; так краще.
Ти можеш прокоментувати це з позиції учасника Boys Life?
Boys Life ЗАВЖДИ було похер на заробляння грошей! Ми бачили багатьох наших друзів, котрі будували кар’єру в музиці, але самі ніколи не робили цього. Ми крали бензин і харчі, щоби продовжувати тури. Я провів половину життя, ночуючи в бусі, чи на підлозі в незнайомих людей, бо ми не могли собі дозволити зняти готель. Якось ми крали бензин, щоб дошкребти до Каліфорнії, і назад. Ми, блядь, були безсовісними бандитами, але без тіні сумніву я можу сказати, що ми були найвідданішою і найчеснішою групою, про яку я чув.



Якщо казати про ProTools і інтернет, то я думаю, що ці речі шкодять. Звукозаписувальні студії і аналоговий/древній апарат мають свій власний звук і характер. А тепер кожна група може купити студію-в-коробці, все заквантувати, заавтотюнити, і отримати те, що більшість слухачів вважають «хорошим» звучанням, хай яке воно пісне вийде. В наші дні занадто легко зробити і поширити музику. На радіо немає реклам Гітарних центрів, які би пропонували Лес Поли і підсилювачі Маршал. Я пам’ятаю часи, коли мати хороший апарат, значило їсти місяць одні бутерброди з кетчупом, щоб зібрати гроші. Багато хто думає, що Boys Life грали перед багатьма людьми і їздили в хороші тури, але це не так. Ми провели роки, граючи по підвалах і залах ветеранських організацій перед п’ятьма, чи шістьма людьми, іноді навіть узагалі ніхто не приходив, але ми ніколи не відміняли концертів і грали від щирого серця. Участь у такій групі була одною із найтяжчих речей, якими я займався, але я б нічого не міняв, якби навіть міг. Та група була особливим колективом унікальних людей, безстрашних у своїй погоні за мистецтвом.

Незважаючи на те, що я сказав, зараз я маю установку ProTools у своїй хаті, і роблю всі сольні записи вдома. Мені дуже допомогли у записуванні Брендан Канті (Brendan Canty) і Джей Роббінс (J Robbins), двоє хлопців, які до сих пір лишаються щирими панками і прагнуть докладати руку до підтримки хорошого звучання в нашу цифрову епоху. Я не хочу бути нудним, чи бурчати, просто я думаю, що світ насичений занадто широким доступом до речей, які музикантам раніше нелегко діставалися. Через появу фейсбука тепер ніхто не робить афіші. Інтернет украв у світу таємницю і чудо знайомства з невідомими групами на концертах. Наші враження і очікування від груп змінилися, але не на краще.

Boys Life — Sight Unseen

Якщо ви були такими бандитами, може, й музику ви писали, щоб створити загрозу (наприклад, політичну, соціальну)? До речі, у Boys Life було достатньо унікальне звучання. Як багато ви займалися й репетирували, щоб його досягти?
Boys Life ніколи не сприймали речі з політичної, релігійної, чи соціальної точки зору. Ми думали тільки про те, як виступати і видавати записи. Суть музики відображала наше буденне життя в Канзас-сіті на початку 90-х. Ми репетирували три рази на тиждень, увечері, з 8-ї до півночі. Ми складали пісні в колективній імпровізації, а вокал писався навколо основної мелодії. Ми були борцями за свою власну свободу молодих людей, які стараються бути унікальними.

Як давно ти був на панк концерті останній раз?
Не жени, чувак. Я постійно ходжу на панк концерти. Один раз панк — назавжди панк.

Круто читати таке! В такому разі, хочу задати питання: недавно я взяв друга, який не дуже тащиться від панку, на концерт; головне його враження було: дуже багато людей у дуже дорогому одязі, часто — в татуюваннях (які теж досить дорогі в нас). У США ситуація така сама? Якщо так, коли це сталося?
Ну, да, я думаю, але на більшості концертів, де буваю, я бачу трохи старих і погано вдягнених панків.

Ти любиш сучасну музику? Можеш назвати кілька вартих уваги діючих груп? Може, місцевих?
Мені подобаються vandaveer, chain and the gang, the moderate, these united states, revival, garland of hours, Death Fix, lucinda williams, steve earle, і ще багато хто....



Це все фольк музиканти, якщо я правильно розумію. Твоя музика теж має коріння в народній традиції. Це часто трапляється в американській панкрок сцені? (Чи вона не належить до панку взагалі?)
Не всі вони грають фольк. Щодо мене, то я хотів попробувати новий формат. Я не такий, як ці всі колишні хардкорщики, які відкрили Вуді Ґатрі і зразу купили акустичну гітару. Якщо ти прослідкуєш за моїм музичним розвитком, то помітиш поступовий перехід за багато років від останнього запису boys life до farewell bend і canyon, і тепер — до моїх сольних робіт. Ще я збираюся почати писати ембієнтну електроніку, просто, щоб побачити, чи в мене вийде.

Звісно, я помітив ці зміни в твоїй музиці. Але якщо повертатися до початкової теми: Boys Life і деякі інші групи тих часів привносили мелодійність у хардкор. Це робилося спеціально, як робили групи «Революційного літа» перед вами?
Ми ніколи не хотіли бути хардкорною групою. Ми хотіли бути мелодійнішими, але не знали, як грати на гітарах так, як тоді хотілося. І я до сих пір відчуваю, що не вмію грати так добре, як хочу. Та суміш хардкору і мелодійності була нашим невмінням грати мелодійні гітарні рифи.

Ти, певно, жартуєш.
Ні, чувак, не жартую. Але це нормально. Я часто чую подібну реакцію від людей. Взагалі, я ще б міг написати альбом класичного стонер металу. Я перебираю ідеї в даний момент. Також були розмови про відновлення boys life у наступному році.

Я знаю Боба Молда (Bob Mould), і в нього зараз є штука з електронікою і акустичною музикою. Не те, щоб танцювальна музика, скоріше звукові ландшафти.

Це круто, коли пробуєш зробити щось, чим не займався раніше. Але я маю на увазі, для мене неймовірно, що Boys Life звучать недостатньо мелодійно для тебе.
Я великий фанат dinosaur jr. Переважно старі речі. Там справжня мелодійність.

Так, вони класні. Почув їх пісні тільки недавно, але вже полюбив. А як щодо твого улюбленого альбому Boys Life — маєш такий?
Departures and landfalls, однозначно. Послухай у dinosaur jr “you're living all over me” — він винесе тобі мозок.



Departures and landfalls — як записувався альбом, є якісь історії? І дякую за рекомендацію, сьогодні заціню.
Записувалися в домі Стіва Альбіні (Steve Albini) з Бобом Вестоном (Bob Weston). Ми провели в Чикаго тиждень разом із друзями, доки записували.

До речі, що ти думаєш про права на інтелектуальну власність і медіапіратство?
Піратство? Мене обібрав кожен лейбл, з яким я коли-небудь працював.

Ти звинувачуєш ці лейбли?
Так, я їх звинувачую. Але себе я виню ще більше за те, що не видавав записи самостійно.

Я думав, що це все були панк лейбли, які випускали музику і допомагали виконавцям, але тепер мені так не здається. Ти міг би більше розказати про цю проблему і своє бачення її?
Єдиний чесний лейбл, із яким я працював — це slow dime records.

Добре, я бачу, що стомив тебе своїми питаннями, так що давай закінчувати інтерв’ю. Ти хочеш сказати щось читачам?
Я би хотів сказати всім, хто це прочитає, от що: музика, мистецтво, література, чи якесь інше самовираження — це те, що нам усім потрібно, аби почуватися вільними. Без цього ми живемо просто, щоби прожити. Мистецтво є мистецтвом, і яка буде його форма — вирішувати особисто кожному. «Емо» 90-х — це одна з форм музичного мистецтва, одна з форм у довгому ряді музичної еволюції. Думаю, я був причетним до цього. Все, чого я хотів — це охуєнно прокачувати, байдуже, яку музику я грав. Якщо ти граєш музику — грай заради своєї свободи, а якщо граєш, щоб заробити, то пішов ти нахуй.



Спілкувався: Ігор Ходжаніязов