Без Паніки – проект однієї людини, що продовжив справу групи Паніка. Втрата учасників помітна, але вона сповна компенсується луп-машиною і Сашиною неймовірною майстерністю та схильністю до музики. Крім того, що набагато важливіше, Саша – цікава і дуже привітна людина, нетипова для Києва (хай би що це не значило). Мабуть, тому що він з Кам’янця-Подільського – такого ж цікавого і привітного міста.
Можливо, ви ніколи не чули про Паніку, Без Паніки чи Міхур Равлика. Під кінець року ми всі любимо підбивати якісь підсумки. Якщо говорити про 2013-й в українській сцені, то для мене відкриттям стала київська тусовка ПМС inc. зі згаданими (і незгаданими) групами та іншими молодими ініціативними людьми. Це якраз про те, що у сцені можуть з’являтися нові люди і приносити в неї щось нове.
З Сашею ми поговорили під час Дня вегана в Житомирі, де він розбавляв атмосферу своєю музикою. Так вийшло, що це знову інтерв’ю про тур, але також згадали веганство та інші групи, де грає Саша.
Як пройшов тур Без Паніки, Міхур Равлика, Вокіндогу? Чи все вийшло так, як ви панували з самого початку?
Вийшло, звичайно, не все так, як ми планували. Багато чого нам було не підвладно. Наприклад, в Одесі закрився клуб, через це зірвався виступ. Тобто ми заздалегідь знали, що концерту не буде, тому у нас з’явилися певні дірки в турі. Але все одно кльово провели час. Взагалі вийшло все, як ми хотіли. Що ми хотіли, – поїхати і пограти колом друзів.
Скільки взагалі міст планувалося?
Ми планували 5 міст: Сімферополь, Одеса, Львів, Одеса і Житомир (який, на жаль, не відбувся також).
Львівський концерт: cхильність до музики + луп-машина.
З 5-ти запланованих концертів у вас відбулось 3. Чи можна їх все одно вважати туром? Яка мінімальна кількість концертів потрібна для туру?
Три концерти, я думаю, можна вважати туром. Навіть два колись вважалися туром. Головне – це саме поїздка і послідовність. Буває, ти виїхав кудись, потім назад повернувся додому, а потім знову кудись поїхав. Це мабуть не вважається туром. А коли ти вже залпом поїхав і повертаєшся додому через тиждень, це вже мабуть тур.
Звідки назва Go Vegan Tour? Можливо, я не дуже уважно слідкував за групами, але ніколи не помічав, що вам цікава саме така тематика.
Коли у нас випала можливість поїхати в тур (подруга знайшла транспорт і ми почали щось вже думати-планувати), ми підлаштовувались під канікули учасниці нашого гурта (яка ще в школі навчається), щоб вона не пропускала уроки. Вийшло так, що цей тиждень підвів якраз до першого листопада (в цей день ми мали концерт у Львові) – Всесвітній день вегана. Тому ми вирішили приурочити свій тур до Дня вегана. Плюс ця тематика вже давно хвилює нас, в наших гуртах майже всі вегани. Не те що вся наша творчість направлена на цю тему, але у нас є пісні й такого характеру, і своїм туром ми хотіли познайомити когось з ідеєю веганства, нагадати чи підтримати тих, хто вже в рядах «фріків» .
Чи не здається тобі, що кожен вегетаріанець української панк сцени вішає на себе обов’язок певного проповідництва? Чи помічав ти таке? Як вважаєш, чи не є це нав’язуванням своїх ідей іншим людям (я не тільки про вегетаріанство, а про будь-яку ідею, що лунає від імені групи зі сцени)?
Я не думаю, що це нав’язування – ніхто не заставляє нікого слухати, не вбиває це в голову. Це просто ще одне нагадування: «Ми б’ємо тривогу, тому що світ в небезпеці! Треба його рятувати!», щоб кожен задумався. Ми так само прийшли до свого світогляду через сцену, але ніхто нам не нав’язував своїх ідей. Просто були гурти, люди, які були веганами, стало цікаво, чому так. Почали цікавитися їхніми особистостями та діяльністю, так ця тематика і захопила. Когось більше, когось менше. Як розповідали сьогодні на Дні вегана, є більш пасивні вегани (як я, наприклад), що слідують всьому, але не сильно цікавляться та заглиблюються; а є вегани-активісти.
Чи стикались з проблемами організації туру? Наскільки важко українській групі пробити тур? Ця тема особливо важлива зараз, оскільки є люди, готові робити концерти, але немає людей, які б на ці концерти ходили. Через це багато турів просто злітають або кількість концертів скорочується до кількох міст. І якщо у закордонної групи ще є якісь шанси, то «наші» перестали цікавити слухача.
У нас були певні проблеми в турі, але ніхто з організаторів не казав: «Ми не будемо вас запрошувати, тому що на вас не прийдуть люди». В Івано-Франківську з нами грали місцеві гурти, у Львові та Сімферополі ми грали самі, і люди прийшли нас підтримати, тому що їм це цікаво. Ми ж на кількість не працюємо.
Наступне питання трохи вибивається з інтерв’ю, але воно цікаве мабуть не тільки мені: яка принципова різниця між гуртами Паніка та Міхур Равлика? Учасники у вас, можна сказати, ті ж самі, але групи чомусь дві. Чи був у вас якийсь поділ, можливо, Міхур торкається одних тем, Паніка – інших?
Ніякого поділу ніколи не було. В Міхурі Равлика Сашко пише пісні, в яких описує своє бачення певних проблем і співає про те, що його турбує. А в Паніці я висвітлюю якесь своє бачення. Скільки людей – стільки думок. Можливо, у нас вони десь відрізняються та суперечать одна одній, а в чомусь ми сходимось.
В пам'ять про тих, кого з'їли або мають з'їсти.
Чи є у вас пріоритезація між двома групами? Чи обидві групи однаково функціональні та однаково важливі для вас?
Насправді гурту Паніка вже немає, я зараз граю сам. Не знаю тільки, на жаль, чи так треба. Хоча я сумую за групою. Так трапилося, що ми з Сашком вирішили грати разом зараз тільки в Міхурі Равлика. Я ніколи не ставив ніякої пріоритетності, оскільки я досить пасивна людина, якщо трапляється нагода підсуєтитись, я тоді й суєчусь. Сашко більш відповідальний, він займається усіма організаційними питаннями в Міхурі Равлика, а я лиш займаюсь невидимими процесами, які допомагають триматися разом: репетирувати, грати. Мене захоплює та музика, яку пише Сашко, яку він хоче грати. Бувало, що ми виступали разом на одному концерті, але такого, щоб у двох гуртів одночасно концерт у різних містах, щоб визначити пріоритетність, не було.
В зустрічі львівського концерту писали, що це був, можливо, останній концерт Міхура Равлика. Наскільки це правда?
У нас були в турі напружені моменти, тому що це важко: дорога, відповідальність (безвідповідальність?). Можливо, з того настрою випливла думка про розпад, але ми тримаємося разом, все добре.
