Реакція на теперішню війну на сході України з боку панк сцени різна. Одні ентузіасти ініціювали музичну збірку, інші – збір підписів, треті пишуть статті та колонки зі своїм баченням подій. Ми зібрали символічну збірку пісень про війну від українських груп і попросили учасників прокоментувати тексти та актуальність цих пісень зараз. Звичайно, це не всі пісні, а лиші ті, до яких ми дотягнулися в силу своєї особистої зацікавленості. Сподіваємося, що війна закінчиться якомога швидше, адже писати пісні про війну як явище або якусь конкретну історичну подію все-таки краще, ніж спостерігати її поруч з собою!
The Symbioz – Війні не знайдеш виправдання
«Війні не знайдеш виправдання» була написана в 2008 році. Текст цієї пісні був реакцією на доводи деяких людей, що війна – це цілком нормальна і навіть позитивна річ, бо це нібито природно і є рушієм прогресу. Пиздіти – то не воювати, цікаво, як би ті люди заговорили, коли би в них загинули під уламками розбомбленого будинку рідні, а їм би відірвало ноги. По суті це і передано в тексті, ніякого глибокого змісту. Все максимально просто і стисло.
Зараз ця пісня, мабуть, теж актуальна. На сході України йде війна, гинуть люди. Але, як на мене, неправильно просто засуджувати війну, не розбираючись в її причинах. В даному випадку події очевидно були спровоковані імперськими амбіціями сусідньої держави та її лідера. Чому всі ватажки повстанців є громадянами сусідньої держави? Чому сусідня держава їх відкрито підтримує (деякі політики про це заявляли прямим текстом)? Я не виправдовую війну. Але все-таки на агресорові і жертві лежить не одна і та сама міра відповідальності. По такій логіці провина за зґвалтування лежить на жертві. Якби не опиралася, то і зґвалтування би ніякого не було. Так, наші вояки теж не святі, і на нас, мабуть, чекають веселі деньки, коли добровольці-неонацисти повернуться з фронту. Але яка альтернатива? Пустити агресора далі, «тільки б не було війни»? В Криму війни не було. І що маємо? Садять активістів (наприклад, Тундру), йдуть утиски національних меншин (кримських татар і українців). Я не думаю, що допустити такого роду події на всій території України було б «прогресивним».
Cios – Война
Пісня «Война» з'явилася в альбомі «Улицы в огне» який вийшов в червні 2014 року. Її текст ми почали писати ще в 2013-му, на самому початку Майдану. Протягом усього цього часу з активною зміною подій в Україні текст теж постійно змінювався і дописувався, деколи не встигаючи за цими подіями. Зрештою, від першого варіанту не залишилося взагалі нічого, навіть назви.
Коли ми починали її писати, ми, звісно, не могли передбачити справжню війну в Україні і взагалі не думали, що все так далеко зайде. Втім, ми взагалі не хотіли робити які-небудь прогнози і висновки або давати поради. Просто спробували відобразити ситуацію об’єктивно, зафіксувати «на плівку» те, що тоді нас оточувало. В панк музиці важко робити актуальні пісні. Це не якийсь там хіп-хоп, де можна увімкнути мікрофон в комп’ютер і скласти текст про те, що ти бачиш за вікном. Тут поки складеш, поки розбереш, відрепетируєш, запишеш, зведеш – проходять місяці, і за вікном вже зовсім інша картина.
Але, на мою думку, ми встигли з цією піснею вчасно, та й зараз свою актуальність вона не втратила.
The Friendzone Kings – Следы на песке/ To Mother
Ми завжди намагались приділяти достатньо уваги в своїх піснях антивоєнній тематиці. Не дивлячись на те, що більшість наших пісень носить переважно особистий характер, ми вважаємо своєю ціллю звертати увагу людей на глобальні проблеми, що нас оточують. Пісня “To Mother” присвячена всім солдатським матерям, які втратили своїх дітей на війні. Герой цієї пісні прощається з матір’ю, обіцяючи незабаром повернутися, але помирає на полі бою за чужі амбіції. Він не боїться болю, не боїться смерті, але боїться сліз своєї мами. Про це він думає, вже помираючи. Доволі банальний сюжет для пісні, але коли я почув саму музику, одразу зрозумів, що треба писати слова саме на таку тематику. Вийшло емоційно, хлопцям з группи сподобалось і на кожному концерті ми граємо цю пісню, присвячуючи її всім загиблим.
Щодо актуальності “To Mother” – скільки ще будуть на нашій планеті тривати війни, стільки вона й буде актуальною. І в цей скрутний для нашої країни час досить моторошно спостерігати, як події пісні втілюються в реальність прямо на наших очах. Ніхто не міг цього передбачити.
«Следы на песке» була написана для російсько-української антивоєнної збірки, яка мала вийти крім України та Росії ще в ряді країн. В цей раз ми вирішили відійти від звичних для нас англомовних текстів та зробити пісню російськомовною, щоб донести нашу ідею до якомога більшої кількості людей. Мова в ній йде про римських легіонерів, кинутих на смерть через сутичку між їх імператором та правителем ще одної античної держави. Будь-яка війна рано чи пізно закінчується, сокири зариваються в землю, правителі укладають мирні угоди, але втрачених життів простих людей вже не повернути. Це пісня-реквієм за усіма, хто виявився розмінною монетою у грі «великих». Можна шукати паралелі у сучасності, можна не шукати – скільки людей, стільки і думок. Ми не є группою, яка буде пропагандувати ту чи іншу позицію в тій чи іншій ситуації. Ми всього-навсього оповідачі.
Foible Instinct – Smell of Napalm/ Война/ Груз 200
Коли були написані ці пісні, мови про війну на території України не йшлося. На той час було переглянуто багато інформації про війну в Афганістані, яку вів Радянський Союз. Після цього було вирішено зробити пісні про безглуздість війни. Були вони написані в мирний час, тому що не хотілось відчути на собі всі жахи воєнного часу.
Memorials – Перемешаны с грязью
Эта песня придумана/записана в 2010-2011 годах. Ты правильно отметил в скобках территориальное условие, потому что в то время мы могли наблюдать военные конфликты на территориях других государств. И вообще, сколько я себя помню, где-то далеко или не очень шла война. Неважно, какого масштаба – Чечня, Ирак, Осетия и множество других географических имён, с некоторыми из которых мы познакомились в детстве благодаря сводкам с фронтов, услышанных или прочитанных в СМИ. Именно эти переживания о постоянной войне подтолкнули к написанию текста «Перемешаны с грязью». Тут важно отметить, что в сложившейся тогда действительности война шла где-то сбоку. В такие моменты ты всегда сочувствуешь, переживаешь, но почему-то находишься в полной уверенности, что на твоей земле такого не произойдёт. Не знаю, как конкретней описать это чувство, но уверен, его испытывали многие, они поймут, о чём я. И собственно в тексте песни проскальзывает намёк о том, что война никогда не приносит ничего хорошего, что это было испытано уже множество раз и всегда один исход - Смерть. Но человечество снова и снова начинает эту игру, ненавидит и ненавидит. Сегодня война идёт в моей стране. Песня не потеряла актуальность, а лишь приобрела её, но что эта бедная песня может решить или чем помочь? Её главная задача, как и задача искусства в целом – работать в мирное время. Заставлять людей чувствовать или хотя бы думать. Сегодня же это всего лишь жалкий комментарий к действительности.
Но раз уж мы заговорили об этой песне, поделюсь одним ярким впечатлением, которое вдохновило на сочинение текстовой её части. В какой-то из поминальных дней мы с семьёй ходили на кладбище, к могилам родственников и близких знакомых. Знаете, возле некоторых захоронений русские люди устанавливают стол и скамейки. Я не знаю исконное предназначение этого изобретения, но, очень часто проходя мимо таких столов, наблюдал и наблюдаю семейные трапезы, нередко перетекающие в какой-то безмятежный кутёж. Так было и в тот раз. Группа людей разложила на таком столе целую кучу приготовленной еды, расставила тарелки и стаканы для спиртного и просто во весь голос, выпивая и закусывая, общалась о своих мирских делах. Один мужчина рассказывал другому о том, какую огромную рыбу он выловил на вчерашней рыбалке, а женщины звонко тараторили о каких-то одеждах и магазинах. Эти темы для обсуждения могут показаться стереотипными и выдуманными мною, но даю слово, именно так всё и было. Полупьяные люди устроили пиршество прямо на могиле одного из своих родственников, по-моему, как раз ветерана Великой отечественной войны, что меня и привело к одной из идей, связанных с написанием текста. Отчётливо помню комментарий своего дяди: «Мне на кладбище и кроха в горло не лезет, как же они могут…». Могут.
Возвращаясь к сегодняшним событиям, добавлю, что эти люди могут не только жрать на кладбище. Сегодня они с жадностью жрут друг друга и просто упиваются смертью «врагов». Интернет позволяет это делать, не выходя из квартиры.
Phooey! – Wore
Песня была написана в период, когда я находился под очень сильным влиянием второго альбома группы Modest Mouse. В принципе, всё украдено у них, впрочем, это у меня так всегда. Текст пришёл сам по себе, иногда такое бывает, слова сами выпрыгивают из головы; так очень легко писать песни, но случается такое не всегда (к сожалению или к счтастью – сказать не могу). Текст мне нравится, но я не думал о каком-либо конкретном военном конфликте, когда его писал. Мне кажется, в нём очень интересно показан такой вот очень аутсайдерский взгляд на это всё, а то ведь все постоянно слышат разговоры и нытьё людей, для которых всё это крайне важно (журналисты, политики, spokesmen, etc.) в то время, как ребята вроде меня всегда молчат в сторонке (и, судя по всему, будут упёрто продолжать это делать, хаха). Вторая половина песни – там вот вообще какие-то около-кармические штуки; я вообще в это всё не верю, но звучит, на мой взгляд, классно.
Tötentanz - Эдельвейс
Мы живём в регионе, богатом на военную историю – Византийская и Османская империи, крымско-турецкая война, первая и вторая мировые войны. Все эти события оставили колоссальное наследие на полуострове. Ещё со школы я интересуюсь историей родного края, а также мировыми военными конфликтами, так что не удивительно, что эта тематика так или иначе нашла отражение в творчестве нашей группы.
Если говорить непосредственно о текстах песен, то в основном в них описываются события второй мировой – в одних песнях очевидно, в других более завуалировано. Бомбардировка Дрездена, бои на Кавказе и т.д.
Никакого духа войны не было, само собой, и вся нынешняя ситуация в нашей стране порой совсем не укладывается в голову. Несколько раз в месяц узнавать, что кто-то из знакомых отправляется на фронт – это жутко. Искренне надеюсь, что скоро всё это закончится
Ratbite - Dead Hero
Незважаючи на те, що я військовий археолог і фанат ПСВ, я завжди стояв на антивійськових позиціях. Життя одне і коротке, людина смертна, причому внєзапно, і ще й воювати при тому всьому – якось ну зовсім трудно. Тому антивійськові пісні я пишу протягом усього часу, адже постійно хтось десь воює.
Передбачити справжню війну в себе в країні не так важко – адже люди дурні, і їм хочеться сублімувати і самостверджуватись, вбиваючи і принижуючи інших. Причому завжди. В Україні, з її розшаруванням суспільства, коли по вулиці ганяють сотні машин, вартість яких поза 40 тисяч баксів, при тому, що середня ЗП в людини 3 тисячі гривень, а пенсія тисячу, з дикими беззаконням і свавіллям мєнтів, суддів, політиків і т.д. – все йшло до конфлікту. Воно назрівало. І вилилось в Майдан, який власне і почався як низові студентські протести.
Наші нові пісні (“Solution” і «Мертвий герой») були написані восени 2013 року. За два місяці до майдану і за пів року до АТО. Передчуття? Але я бачу, що з ними я попав в те, що сталось далі. Адже «Solution» вийшла про Майдан, про те, що навіть якщо ти один з каменем або коктейлем Молотова в руці, ти зможеш перемогти систему.
З приводу «Мертвого героя» – я вирішив присвятити її російським солдатам (та в цілому усім агресорам, що йдуть на чужу землю). А потім завертілось те, що є зараз. Почали гинути люди, як мирні, так і зі зброєю. Звісно, я зараз напорюсь на критику зі сторони наших тру анархістів і професійних лівих, але якби хлопці там не воювали – в нас відкушували б кусок за куском, крок за кроком, область за областю, причому відкушував би імперіалістичний тоталітарний православний совок, так званий «руській мір», який нічим не краще нацистської Німеччини чи йобнутої Північної Кореї.
З нашого боку воюють помірковані праві, нацисти, контрактники, просто пацани з району, яких призвали, антикапіталісти, професійні військові і вуйки з прикарпатських сіл, слюсарі з Волині і т.д. Воюють зараз там, щоб нам якомога довше не прийшлось робити те саме. Ажде якщо закінчаться вони, доведеться нашим мережевим лівим воїнам, татуйованим тафгаям на модному мерчі і решті тусовки (якими б вони пацифістами не були б) або нагнутись і жити в тоталітарно-православному совку, або так само стати солдатами. Бо дезертирів вбивають обидві сторони, а на партизанку в нас ніхто не готовий.
Коротше, це все добре – сидіти в теплому офісі за компом і, попиваючи чай, філософствувати про війну, смерті, маніпуляції і т.д. Але вони там, а я тут. Чи вважаю я, що ними маніпулює держава, – так, частково, але для багатьох своя земля і держава – не тотожні поняття.
Чи хочу я бути там – ні. Чи хочу я бути мертвим героєм? Звісно – ні, героїзм не для мене. Але якщо доведеться – в мене є зброя, в мене є родина, друзі і врешті-решт Карпати, які я люблю.
Чи актуальна ця пісня зараз – актуальна, але не про наших пацанів на фронті.
Підготував: Юрій Бондарчук
Фото: Багнет
