среда, 8 января 2014 г.

Зін



Продовжуємо пібивати підсумки 2013 року в українській сцені. На порядку денному – зіни. При явній пасивності сцени в сфері самвидаву визначити найпомітніший зін не вийшло. Але ми спробували проаналізувати ситуацію за попередній рік і взагалі.



Більше


2013 рік для «Більше» тривав на кілька місяців довше календарного - він почався в останні дні літа'12, коли ми вирішили зайнятися новим зіном. За цей час ми встигли зробити 3 номера друкованого журнала і перейти у формат блога. Перехід був швидким і безболісним, хоча рішення далось нам важко. Головними аргументами стосовно веб-зіна були збільшення активності, доступність і залучення медіа в матеріалах. Звичайно, ми втратили інші приємні речі, які можна реалізувати тільки у друкованому вигляді, але при теперішній кількості залучених людей і можливостях зін на блогспоті здається нам правильним рішенням.

Хорошим показником є той факт, що в минулому році в Україні зріс інтерес до самвидаву – «Сегодняшняя актуальность зин-культуры, у меня почему-то асоциируется с понятием Лофт. У нас о нем заговорили совсем недавно, это стало модно и актуально» - серія постів про самвидав (з акцентом на фотозіни) на Top10.ua (кінець 2012 - початок 2013). Видавництво Niice взялося за популяризацію зінмейкерства в Україні - останні півроку вони досить часто проводять лекції та зустрічі у різних містах, привозять зіни з-за кордону і роздають направо-наліво інтерв'ю. Робіт самого видавництва поки небагато, але обіцяють, що в майбутньому їх буде більше.

Також варто згадати важливу подію - першу українську міжнародну виставку зінів, проведену у Львові весною (і проігноровану представниками українського панк самвидаву).

Якщо говорити про панк самвидав, то минулий рік був дуже печальним. Ми нарахували 7 зінів, випущених у 2013 році (Foghorn, Hooker, D.I.T., No Name, Discept, 19 і Більше). No Name/Discept роблять люди із No Name Records, це типові краст зіни, принципової різниці між обома зінами немає, не дуже зрозуміло, для чого було міняти назву. Foghorn і 19 - більш візуальні/поетичні зіни, але їхнє коріння лежить глибоко у панк сцені. Перший номер D.I.T. вийшов дуже сирим; зараз команда ПМС працює над другим номером, сподіваємось, у ньому будуть враховані попередні помилки. Hooker (а саме третій номер) був досить зрілим журналом з хорошою версткою/друком і цікавим підходом до матеріалів, нетиповим для пост-радянського панк самвидаву. Випуск зіна зупинився на півкроці, хотілося б, щоб колись робота над ним продовжилась.

2014: великих сподівань стосовно нового року немає, але рік в самвидаві все одно обіцяє бути цікавішим за попередній - ми точно знаємо про роботу над зінами Гадюка, .aorte та новий номер Ruins, яка не була закінчена в 2013. Усіма трьома зінами займаються люди, які досить давно у сцені, і роблять багато різних речей, крім зіну. Добре це чи погано? Швидше - погано, оскільки це ще одна ноша на плечах тих людей, у кого й так є вже лейбли/дістро, організація концертів та участь у музичних групах.


Ольга Родд, Hooker zine


Однажды я пришла на собеседование в одно издание. Работодатели рассматривали мое пестрящее зинами портфолио и в заключение сказали: «Фензін – це круто, але десь на початку 90-х. Зараз це не тєма». Место я так и не получила (по личностным причинам), зато навсегда запомнилась эта фраза о самиздате.

Если рассматривать зинмейкинг исключительно как атрибут панк-движения с его DIY-ным (иногда несколько ущербным и непрофессиональным) стилем создания, то, возможно, да – все это немного изжившая себя тема, потерявшая прежний интерес. Но в силу технического прогресса и роста рынка возможностей, перед нами открываются бескрайние горизонты совершенствования и усовершенствования. Назовем, к примеру, создание фензина «стартапом»: щепотка концепции, более широкая ориентация на целевую аудиторию (ведь фензины читают не только юные панк-пионеры), ложечка современного подхода к изданию (к примеру, онлайн формат) и «Вуаля!» – проект запущен, ожидайте.

Мы не рождаемся профессионалами, но становимся ими и для этого абсолютно не обязательно иметь специальное образование, главное – это любить свое дело до перехвата дыхания, вписывать строчки статей до боли в пальцах и не переставать бороться (со своим) невежеством. В противном случае, получается какофония. Как, например, с зиноделием в Украине.

Я не имею права осуждать, а впрочем, даже не хочу комментировать нынче издаваемые зины на территории нашей страны, но не могу устоять, чтоб не сказать: зинмейкерство – это самый искренний и настоящий вид альтернативной журналистики, не теряйте этой нити, зиноделы!


Анатолий Nook, neformat.com.ua


Я считаю, что для успешной музыкальной журналистики (сразу оговорюсь, что я не говорю о чем-то массовом), нужны три составляющие. Грамотность и элементарное умение писать, способность разбираться в музыке и, наконец, стимул писать. С грамотностью все понятно – никто не захочет читать текст с ошибками или коряво построенными предложениями, и не имеет значения то, о чем написано. Разбираться в том, о чем пытаешься писать, – это самое главное. Нужно не просто не дезинформировать людей, но и дать им новые знания, пищу для размышлений. Музыка – это не та сфера, где можно сказать, что все четко разложено по полочкам и существует определенная универсальная схема. Нет, это совершенно не так. Музыка – субъективна, ее характеристики в своей массе так же субъективны. Поэтому нужно стараться изучить как можно больше полярных мнений, сделать из них выводы и подать нечто среднее. Разбираться в музыке для меня означает знать несколько сторон медали, а не иметь собственное твердое одностороннее убеждение. Если говорить о стимуле, то его я бы разбил еще на два вида: деньги и энтузиазм. Куда у нас сейчас можно писать о чем-то интересном, не сильно трендовом и еще и получать за это какие-то гроши? Никуда. Так что остается тот самый голый, костлявый и голодный энтузиазм, на котором у нас держится решительно все, что касается андеграунда.

Я встречаю у нас в основном два типа людей. Первые – грамотные, интересные, которые могут вкусно рассказать о том, в чем разбираются, но... не имеют никакой мотивации писать. Вторые – из кожи вон лезут, так хотят нести что-то миру, но и писать никогда не учились, и разбираются поверхностно. Мне и самому не хватает знаний журналистики, я очень остро это ощущаю, когда пытаюсь что-то писать. Но стремление – это лучше, чем ничего. Это в миллионы раз лучше, чем ничего, главное – прислушивайтесь к критике, особенно конструктивной. И старайтесь писать о чем-то интересном. Сделать это просто, ставьте себя на место читателя. Вот есть такая-то группа, что мне было бы действительно интересно прочитать, дурацкий вопрос-ответ об их любимом блюде, или об их переезде в столицу и взлетах и падениях, связанных с этим?

Если попытаться сравнить наши зины, журналы и веб-сайты, то я... я не знаю, что с чем сравнивать, к сожалению. Журналов решительно нет. Был ХЗМ, в который и я пытался писать. Но он был максимально оторван от тенденций и сконцентрирован на увлечениях того, кто в тот или иной момент был его главредом. Были еще попытки сделать и другие журналы, но все они провалились. С зинами я слабо знаком. Листал Більше, в некоторых местах было интересно прочитать более детально, а учитывая, что я – крайне искушенный читатель, это неплохой показатель. Но зинами я слабо интересуюсь, наверное, из-за того, что там недостаточно внимания именно грамотности и стилистике уделяется. Сайты – точно такая же болезненная тема. Сейчас все скатывается в описания для пабликов типа «у меня скрутило кишки, так заебись», и мне больно это видеть. Я хочу, чтобы о музыке говорили и писали грамотно и достойно. Я все еще мечтаю собрать на Неформате всех, кто умеет писать о музыке, платить им деньги и сделать настолько мощный информационный ресурс, чтобы можно было подтягивать каких-то спонсоров. Да, все грустно, но если долбить в бетонную стену бесконечно, рано или поздно она начнет рушиться.