Як корабель назвеш, так він і попливе. Учасники українських навколо скрімо груп розповіли, чому вони вирішили назватись саме так, як вони називаються.
В далеком 2008 году, когда мы собрались играть пост-рок, необходимо было придумать оригинальное название. Было придумано много вариантов. Артемом было предложено название Alinda. В общем, это название и прижилось, оно было уникальным на ласт.фм, несло некий космический смысл в названии. «(887) Алинда (лат. Alinda) — околоземный астероид из группы Амура. Открыт 3 января 1918 года немецким астрономом Максом Вольфом в обсерватории Хайдельберг-Кёнигштуль, Германия. Согласно мифологии австралийских аборигенов, Алинда — это человек в Луне. Он утопил своих двух сыновей, когда те вернулись с рыбалки и солгали, что ничего не поймали. После этого Алинду сожгли две его жены. Согласно альтернативной версии имени астероида, Алинда — название древнего города в Карии».
Первоначально ребята пробовали играть разную музыку, и вообще собирались как эмо-вайленс группа. Тогда и название выбрали подходящее Дейт Рейп, но потом, когда набрался наш оригинальный состав, то времени передумать что-либо уже не было. Мы очень много репетировали, записывались и выступали. Так оно и приелось, собственно, оно нам нравится. Никто не возмущался, кого мы там насилуем на свиданиях) Было дело, что какой-то американец-энтузиаст хотел напечатать наши диски, и сказал, что такое название для их пространства жестковатое) Ну а тут всем, думаю, в кайф. Такая история.
Моа – це вимерші гігантські птахи, які схожі на сучасних страусів. Хоча в них не було крил. Вони досягали в висоту до 3,6 м і важили біля 250 кг. Моа проживали на території Нової Зеландії і були винищені приблизно в 1500 році аборигенами маорі. Тепер про «моа!» як про назву. Коли ми тільки починали грати, то я з гітаристом надумали назвати групу, як якийсь вимерлий птах. Ну звичайно ж всі пошуки проводили в інтернеті і знайшли декілька варіантів. Пару з них були вже зайняті, ну і ми зупинились на moa! Пізніше були ще варіації для зміни назви. Наприклад: feed moa from your hands, але ми відкинули такі варіанти і залишили все, як зараз є.
Наше название возникло довольно таки спонтанно... Как-то общались тут с вокалистом о всяком разном, и он, как художник и любитель модных нынче портаков, упомянул в разговоре непонятное мне слово "mariesena". На самом же деле он просто опечатался, т.к. хотел написать marie sena. Мари Сена – это такая американская татуировщица, довольно известная в определенных кругах. В итоге нам такая опечатка показалась забавной, и мы решили использовать этот своеобразный неологизм в качестве названия группы. При этом нам показалось, что в таком варианте написания в этом слове есть что-то морское – одесситы же. Наверное, так нам еще показалось и из-за того, что в ряде европейских языков «море» звучит несколько похоже на первую часть нашего названия – mar (португальский, испанский), meer (немецкий), meri (финский) и т.д.
Изначально, когда еще не было окончательного состава, мы назывались несколько по-другому. Но как-то стоял приятный летний день, и после репетиции, как водится, мы с ребятами сели на Контрактовой пить пиво. Обсуждали, как бы да назваться (тем более первый концерт был уже не за горами). И после первой-второй бутылки и кучи пробных вариантов наш вокалист неожиданно выдает фразу «А как вам название Friendzone Kings?». Мы все сначала дружно посмеялись, но через мгновение все замолчали и, почесав бороды, поняли, что это лучший вариант из всех, которые мы друг другу предлагали. Но сначала мы окончательно не утвердили его. И когда уже близился первый концерт, а в афише нужно было нас подписать, мы подумали, а все равно это лучший вариант. Так что так и осталось). А значит для нас оно то, что все с этим знакомы не понаслышке (хотя, наверное, кроме гитариста – он всегда с девушкой был). Вокалист, который предложил само название, тоже не один год пробыл в этом не самом воодушевляющем положении. Ну мы с басистом, как мы любим себя называть, «элита френдзоны», так как что у него, что у меня это всю жизнь тянется. Собственно большая часть наших текстов посвящена так называемым в народе «поплавам» насчет френдзоны, девушек и тому подобное.
La Belle Verte – це назва одного прекрасного французького фільму. Ідею назватись саме так, запропонував наш гітарист Міха, він бачив це кіно і сказав, що фільм дуже шикарний і якраз про ті речі, які ми намагаємось висвітлити у піснях. І ми вирішили всім гуртом переглянули цей фільм. Чесно кажучи, я не очікував від фільму нічого серйозного перед його переглядом, тим більш перші кадри старих спецефектів аж ніяк мене не вразили. Але згодом, заглиблюючись у суть та саму ідею, з кожною фразою та кадром я зрозумів, що це кіно не просто варте уваги чотирьох чуваків, а воно варте уваги просто всього людства. Фільм змушує замислитись як над глобальними, так і над особистими проблемами. Байдужістю, жорстокістю, корисливістю, війнами, екологією, безглуздою гонкою споживання. І що найбільш сподобалось, що кіно дає шлях вирішення проблем через любов, щирість, прощення, початок змін в суспільстві із змін у самому собі. На жаль, виявилось, що фільм заборонений у багатьох країнах. Певно через те, що несе собою ідею знищення того способу життя, яким ми живемо, і через те, що такі ідеї є невигідними для тих, хто заробляє на цьому гроші. Тому й після перегляду La Belle Verte навіть не виникло й сумнівів щодо назви.
Состояние человека, который не нашел своего места в жизни, можно свободно описать как крик в «Никуда». Куда бы он не пошел, что бы не делал, результат один – глухая стена непонимания. Так шаг за шагом, разочарование за разочарованием чувства человека притупляются до полного затирания человека, как личности. Люди из этого проекта, не нашли иного выхода, как кричать,кричать о наболевшем, выражать емоции, жить. Развиваться, совершенствоваться и снова кричать. И, может быть, кто услышит, поймет. Поймет и расскажет другу.
Ця назва крутилась у мене в голові ще з літа 2009-го, коли на ласт.фм помітив в «сусідах» милу даму, у якої був саме такий нік. Зараз розумію, що запам’ятався і полюбився він мені через те, що переважання тяги до руйнування (Танатос) над тягою до життєстверджуючого (Ерос) розкривається тут всього в трьох словах. На основі цих двох інстинктів будується вся життєдіяльність людини, але в будь-якому випадку все закінчується тріумфом Танатоса: людина створює прекрасний феєрверк, який в результаті ранить те, без чого складно уявити повноцінне життя. Якось так. А взагалі ми назвами не сильно перебирали, я запропонував, комради підтримали та й до бою.
Brooks Was Here – назва запозичена і інспірована фільмом «Втеча з Шоушенку». Брукс – це постать, яка ставить перед глядачем питання про кордони свободи, постать, для якої світ після виходу з в'язниці виявляється більш жорстоким, ніж під час ув'язнення. Він просто не витримав тиску зі сторони суспільства і знайшов тільки єдиний вихід з ситуації – самогубство. Останнє, що він зробив, – це вирізав на дерев'яному поручні фразу "Brooks Was Here". Такі проблеми часто виражені в наших текстах, тобто полягаючі на нашому протистоянні ієрархії, сучасним формам капіталізму та ліберальній демократії, які нам представляють, як остаточне розв'язання.
Спілкувався: Андрій Русин
